Украинский костюм (Українське вбрання)

Предлагаем вашему вниманию интересную работу, посвященную традиционной украинской одежде. Украинский костюм, как и национальная одежда любого народа, несет в себе элементы философского понимания мира и места человека в нем. Украинский костюм помимо высокой эстетической ценности и практичности (присущей всему народу), насыщен обережными элементами, не утратившими значения и сегодня.

Эта реконструкция украинских народных костюмов, на наш взгляд, будет полезна многим, особенно занимающимся изучением и созданием традиционных народных кукол. Работе «Традиционная одежда Киевщины» («Традиційне вбрання Київщини»)  в 2013 году исполняется 20 лет. Благодарим Ларису, предоставившую ее для публикации на нашем сайте.

Комплект листівок «Традиційне вбрання Київщини XVIII—XIX ст.» започатковує се­рію видань, покликаних детально розкрити важливий напрямок матеріальної та духовної культури українського народу — історію його традиційного одягу.

Етнограф Т. О. Ніколаєва, автор наукових праць з історії українського костюма, та член Спілки художників України 3. О. Васіна розробили серію живописних реконст­рукцій костюма населення різних регіонів України. В основу їх створення лягли наукові дослідження у відділі етнографії ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, замальовки зразків народ­ного вбрання, зроблені Т. О. Ніколаєвою під час експедицій, документальні фотомате­ріали, а також музейні колекції, наукова література, рукописні та архівні джерела.

Даний комплект листівок узагальнює найтиповіші риси традиційного вбрання Київщи­ни XVIII — XIX ст., розкриває його особливості порівняно з народним одягом інших ре­гіонів України.

Реконструкція комплексів традиційного вбрання Київщини здійснювалася з урахуван­ням територіальних особливостей, специфіки природних умов кожного району, історич­ного та соціально-економічного розвитку, міжетнічних контактів,— тобто всіх факторів, що привели до формування локальних рис у традиційній культурі в цілому та в одязі зок­рема. Локальні ознаки у народному вбранні яскраво виявилися у використанні мате­ріалів, крої, характері оздоблення, колориті, способах носіння. Умовно можна виділити північно-, центрально- та південнокиївський комплекси народного одягу.

Локальні особливості комплексів народного вбрання Київщини кінця XVIII — XIX ст. формувалися під впливом нерівномірного розвитку окремих її районів. Так, ізольо­ваність північних районів Київщини від промислових центрів та шляхів сполучень (тери­торія Чорнобильського, Радомишльського та північ Київського повітів Київської губернії) сприяла тривалому побутуванню тут найдавніших форм селянського вбрання, найдовшо­му використанню місцевої сировини і домотканих матеріалів, збереженню ручної тех­ніки виготовлення одягу, місцевих традиційних видів оздоблення. Північнокиївський комплекс складався із сорочки, спідниці-літника та фартуха-попередниці у жінок; сороч­ки та штанів у чоловіків; безрукавки, свити, кожуха — у жінок та чоловіків. У одязі пере­важав білий колір, колорит вишивки був монохромний (червоний), її орнамент — гео­метричний.

Найбільшої виразності в цей період набув комплекс Центральної Київщини, яка про­тягом віків була центром економічного, політичного і культурного життя всієї України. Він формувався на території Васильківського, Канівського, Таращанського, Сквирського повітів і сконцентрував у собі особливості північно- та південнокиївського комплексів, зберігши при цьому неповторну своєрідність. Тут використовувалися, крім місцевих, привізні сировина, барвники, матеріали, прикраси; співіснували різноманітні види та форми одягу; швидше, порівняно з північними районами, відбувалася заміна самороб­них матеріалів фабричними, ручної техніки — машинною; більш досконалими були на­родний крій, оздоблення. Характерними видами жіночого одягу для цих районів Київ­щини були дві запаски, спідниця-димка, керсетка, баєва юпка, плахта. У вишивці поєдну­валися червона і синя, пізніше чорна заполоч, рослинний і рослинний геометризований орнаменти виконувалися найчастіше техніками гладі, набірування, вирізування, мереж- си, хрестиком.

Традиційний одяг Південної Київщини (територія Таращанського, Черкаського, Зве­нигородського, Уманського, Чигиринського повітів Київської губернії) відзначався раннім використанням фабричних матеріалів і більш активним впливом міської культури, значно коротшим основним літнім комплексом (сорочкою і поясним одягом) і подовже­ними формами верхнього одягу, наявністю специфічного нагрудного одягу з рукава­ми —«круглої кохточки» тощо. Вишивка носила переважно рослинний характер, її коло­рит наближався до поліхромії (червоно-чорну гаму доповнював жовтий колір).

Висока художня культура, значна кількість компонентів, що входять у традиційні ком­плекси народного вбрання Київщини, підкреслюють його тривалий розвиток. Поруч із збереженням давніх місцевих особливостей простежуються багатовікові нашарування, пов'язані зі складною історичною долею різних земель Київщини.

Костюм населення Київщини протягом усієї історії розвивався на тлі загальноєвро­пейської цивілізації, чому значною мірою сприяло географічне розташування України як перехрестя різних культур — Візантії, Сходу, Західної Європи. Це самобутнє явище художньої культури започаткувалося на древніх південних землях Східної Європи. Київ­щина була одним із ранніх культурних центрів, що утворилися тут і мали тісний зв'язок з народами Давнього Сходу та Візантії.

Генетичні витоки традиційного костюма Київщини сягають дохристиянського, язич­ницького, періоду ранньослов'янської культури, а також культури Київської Русі. З давніх часів тут розвивалося землеробство, скотарство, полювання на диких звірів. Це давало рослинні волокна, вовну, шкіру та хутро — сировину для виготовлення мате­ріалів. Через територію Київщини проходили перші торговельні шляхи, що забезпечува­ли обмін товарів між країнами Європи та Сходу. У XII —XIII ст. посилилися зв'язки із західноєвропейськими країнами. Звідти на Русь завозили різні види дорогих тканин — шовкових, сукняних, оксамитових, із країн Арабського Сходу — крім тканин, намисто з кольорового посрібленого або позолоченого скла. Але то були переважно предмети розкоші. Широкі ж верстви населення користувалися виробами місцевих майстрів та ремісників. Як матеріал, так і саме вбрання селян і простих городян були саморобними.

Виникнення Запорозької Січі, специфічні політичні умови, в яких опинилася Україна в XVI — XVIII ст., взаємодія з культурами суміжних країн обумовили появу своєрідних рис в українській національній культурі періоду її формування. Центром формування на Україні національних рис у культурі, і зокрема одязі, була Київщина.

У кінці XVIII — XIX ст. вищі верстви суспільства^ поміщики, дворянство, аристокра­тія— орієнтувалися на західноєвропейську моду, законодавцем якої утвердила себе Франція. Так, на Україні після тривалого панування стилю бароко в архітектурі, інтер'єрі та костюмі міського населення з'явилися риси класицизму, романтизму, а на рубежі XIX та XX ст.— стилю модерн. З одного боку, прилучення вищих верств суспільства до за­хідноєвропейської культури призводило до нівелювання національних рис, з іншого — різкий розрив в умовах життя населення великих міст і провінцій, особливо патріархаль­ного села, спричинив до збереження в побуті останніх стародавніх звичаїв і традицій. Одночасно відбувалася взаємодія культур різних соціальних груп суспільства, міста і се­ла, а західноєвропейські риси культури на Україні набували самобутнього національного забарвлення.

Традиційне українське вбрання XVIII — XIX ст. рельєфно розкривало соціальну структуру суспільства. Розкішний одяг заможних верств населення матеріально ствер­джував їх панівне становище в економічному та політичному житті. Багатством костюма виділялася козацька старшина, заможне козацтво та українська знать, у використанні до­рогоцінних золототканих матеріалів, прикрас, розкішної культової атрибутики виявляли­ся особливості вбрання духовенства. Значно простіше виглядав одяг незаможного насе­лення, часто виконаний із грубого домотканого полотна і оздоблений невигадливими матеріалами. Однак саме він вражав багатством народних прийомів і засобів декоруван­ня, художньою завершеністю, надзвичайною вимогливістю опорядження.

Відмирання багатовікових традицій, що відбувається у наш час у виробленні тканин, спрощення в оздобленні, витіснення старовинних форм одягу уніфікованим міським кос­тюмом — звичайно, процес неминучий. Однак цінний досвід народних майстрів, які вміли з великим художнім смаком створювати красиві та зручні речі і тим самим вноси­ли елемент святковості у нелегкий повсякденний побут людей, може стати джерелом творчих пошуків фахівців, які розробляють форми сучасного одягу, джерелом підви­щення загальної культури шанувальників народного мистецтва.

Т. О. ШКОЛАЄВА