- Украинский костюм (Українське вбрання)
- Жіночий одяг. Північна Київщина
- Дівочий та парубоцький одяг. Північна Київщина
- Жіночий верхній одяг. Північна Київщина
- Жіночий верхній одяг. Північна Київщина
- Одяг вельможного панства. Центральна Київщина
- Одяг заможних селян. Центральна Київщина
- Жіночий та дівочий одяг. Центральна Київщина
- Чоловічий верхній одяг. Центральна Київщина
- Чоловічий верхній одяг. Південна Київщина
- Селянський одяг. Центральна та Південна Київщина
- Дівочий святковий одяг. Центральна та Південна Київщина
- Міщанський одяг. Південна Київщина
- Селянський одяг. Південна Київщина
- Жіночий та дівочий верхній одяг. Південна Київщина
- Одяг заможних селян. Південна Київщина
- Селянський одяг. Південна Київщина
- Жіночий та дівочий верхній одяг. Південна Київщина
- Все страницы
Украинский костюм (Українське вбрання)
Предлагаем вашему вниманию интересную работу, посвященную традиционной украинской одежде. Украинский костюм, как и национальная одежда любого народа, несет в себе элементы философского понимания мира и места человека в нем. Украинский костюм помимо высокой эстетической ценности и практичности (присущей всему народу), насыщен обережными элементами, не утратившими значения и сегодня.
Эта реконструкция украинских народных костюмов, на наш взгляд, будет полезна многим, особенно занимающимся изучением и созданием традиционных народных кукол. Работе «Традиционная одежда Киевщины» («Традиційне вбрання Київщини») в 2013 году исполняется 20 лет. Благодарим Ларису, предоставившую ее для публикации на нашем сайте.
Комплект листівок «Традиційне вбрання Київщини XVIII—XIX ст.» започатковує серію видань, покликаних детально розкрити важливий напрямок матеріальної та духовної культури українського народу — історію його традиційного одягу.
Етнограф Т. О. Ніколаєва, автор наукових праць з історії українського костюма, та член Спілки художників України 3. О. Васіна розробили серію живописних реконструкцій костюма населення різних регіонів України. В основу їх створення лягли наукові дослідження у відділі етнографії ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, замальовки зразків народного вбрання, зроблені Т. О. Ніколаєвою під час експедицій, документальні фотоматеріали, а також музейні колекції, наукова література, рукописні та архівні джерела.
Даний комплект листівок узагальнює найтиповіші риси традиційного вбрання Київщини XVIII — XIX ст., розкриває його особливості порівняно з народним одягом інших регіонів України.
Реконструкція комплексів традиційного вбрання Київщини здійснювалася з урахуванням територіальних особливостей, специфіки природних умов кожного району, історичного та соціально-економічного розвитку, міжетнічних контактів,— тобто всіх факторів, що привели до формування локальних рис у традиційній культурі в цілому та в одязі зокрема. Локальні ознаки у народному вбранні яскраво виявилися у використанні матеріалів, крої, характері оздоблення, колориті, способах носіння. Умовно можна виділити північно-, центрально- та південнокиївський комплекси народного одягу.
Локальні особливості комплексів народного вбрання Київщини кінця XVIII — XIX ст. формувалися під впливом нерівномірного розвитку окремих її районів. Так, ізольованість північних районів Київщини від промислових центрів та шляхів сполучень (територія Чорнобильського, Радомишльського та північ Київського повітів Київської губернії) сприяла тривалому побутуванню тут найдавніших форм селянського вбрання, найдовшому використанню місцевої сировини і домотканих матеріалів, збереженню ручної техніки виготовлення одягу, місцевих традиційних видів оздоблення. Північнокиївський комплекс складався із сорочки, спідниці-літника та фартуха-попередниці у жінок; сорочки та штанів у чоловіків; безрукавки, свити, кожуха — у жінок та чоловіків. У одязі переважав білий колір, колорит вишивки був монохромний (червоний), її орнамент — геометричний.
Найбільшої виразності в цей період набув комплекс Центральної Київщини, яка протягом віків була центром економічного, політичного і культурного життя всієї України. Він формувався на території Васильківського, Канівського, Таращанського, Сквирського повітів і сконцентрував у собі особливості північно- та південнокиївського комплексів, зберігши при цьому неповторну своєрідність. Тут використовувалися, крім місцевих, привізні сировина, барвники, матеріали, прикраси; співіснували різноманітні види та форми одягу; швидше, порівняно з північними районами, відбувалася заміна саморобних матеріалів фабричними, ручної техніки — машинною; більш досконалими були народний крій, оздоблення. Характерними видами жіночого одягу для цих районів Київщини були дві запаски, спідниця-димка, керсетка, баєва юпка, плахта. У вишивці поєднувалися червона і синя, пізніше чорна заполоч, рослинний і рослинний геометризований орнаменти виконувалися найчастіше техніками гладі, набірування, вирізування, мереж- си, хрестиком.
Традиційний одяг Південної Київщини (територія Таращанського, Черкаського, Звенигородського, Уманського, Чигиринського повітів Київської губернії) відзначався раннім використанням фабричних матеріалів і більш активним впливом міської культури, значно коротшим основним літнім комплексом (сорочкою і поясним одягом) і подовженими формами верхнього одягу, наявністю специфічного нагрудного одягу з рукавами —«круглої кохточки» тощо. Вишивка носила переважно рослинний характер, її колорит наближався до поліхромії (червоно-чорну гаму доповнював жовтий колір).
Висока художня культура, значна кількість компонентів, що входять у традиційні комплекси народного вбрання Київщини, підкреслюють його тривалий розвиток. Поруч із збереженням давніх місцевих особливостей простежуються багатовікові нашарування, пов'язані зі складною історичною долею різних земель Київщини.
Костюм населення Київщини протягом усієї історії розвивався на тлі загальноєвропейської цивілізації, чому значною мірою сприяло географічне розташування України як перехрестя різних культур — Візантії, Сходу, Західної Європи. Це самобутнє явище художньої культури започаткувалося на древніх південних землях Східної Європи. Київщина була одним із ранніх культурних центрів, що утворилися тут і мали тісний зв'язок з народами Давнього Сходу та Візантії.
Генетичні витоки традиційного костюма Київщини сягають дохристиянського, язичницького, періоду ранньослов'янської культури, а також культури Київської Русі. З давніх часів тут розвивалося землеробство, скотарство, полювання на диких звірів. Це давало рослинні волокна, вовну, шкіру та хутро — сировину для виготовлення матеріалів. Через територію Київщини проходили перші торговельні шляхи, що забезпечували обмін товарів між країнами Європи та Сходу. У XII —XIII ст. посилилися зв'язки із західноєвропейськими країнами. Звідти на Русь завозили різні види дорогих тканин — шовкових, сукняних, оксамитових, із країн Арабського Сходу — крім тканин, намисто з кольорового посрібленого або позолоченого скла. Але то були переважно предмети розкоші. Широкі ж верстви населення користувалися виробами місцевих майстрів та ремісників. Як матеріал, так і саме вбрання селян і простих городян були саморобними.
Виникнення Запорозької Січі, специфічні політичні умови, в яких опинилася Україна в XVI — XVIII ст., взаємодія з культурами суміжних країн обумовили появу своєрідних рис в українській національній культурі періоду її формування. Центром формування на Україні національних рис у культурі, і зокрема одязі, була Київщина.
У кінці XVIII — XIX ст. вищі верстви суспільства^ поміщики, дворянство, аристократія— орієнтувалися на західноєвропейську моду, законодавцем якої утвердила себе Франція. Так, на Україні після тривалого панування стилю бароко в архітектурі, інтер'єрі та костюмі міського населення з'явилися риси класицизму, романтизму, а на рубежі XIX та XX ст.— стилю модерн. З одного боку, прилучення вищих верств суспільства до західноєвропейської культури призводило до нівелювання національних рис, з іншого — різкий розрив в умовах життя населення великих міст і провінцій, особливо патріархального села, спричинив до збереження в побуті останніх стародавніх звичаїв і традицій. Одночасно відбувалася взаємодія культур різних соціальних груп суспільства, міста і села, а західноєвропейські риси культури на Україні набували самобутнього національного забарвлення.
Традиційне українське вбрання XVIII — XIX ст. рельєфно розкривало соціальну структуру суспільства. Розкішний одяг заможних верств населення матеріально стверджував їх панівне становище в економічному та політичному житті. Багатством костюма виділялася козацька старшина, заможне козацтво та українська знать, у використанні дорогоцінних золототканих матеріалів, прикрас, розкішної культової атрибутики виявлялися особливості вбрання духовенства. Значно простіше виглядав одяг незаможного населення, часто виконаний із грубого домотканого полотна і оздоблений невигадливими матеріалами. Однак саме він вражав багатством народних прийомів і засобів декорування, художньою завершеністю, надзвичайною вимогливістю опорядження.
Відмирання багатовікових традицій, що відбувається у наш час у виробленні тканин, спрощення в оздобленні, витіснення старовинних форм одягу уніфікованим міським костюмом — звичайно, процес неминучий. Однак цінний досвід народних майстрів, які вміли з великим художнім смаком створювати красиві та зручні речі і тим самим вносили елемент святковості у нелегкий повсякденний побут людей, може стати джерелом творчих пошуків фахівців, які розробляють форми сучасного одягу, джерелом підвищення загальної культури шанувальників народного мистецтва.
Т. О. ШКОЛАЄВА
- Назад
- Вперёд >>