Strict Standards: Non-static method JSite::getMenu() should not be called statically, assuming $this from incompatible context in /home/tosha771/public_html/templates/tk_woodwork/warp/systems/joomla/layouts/com_content/article/default.php on line 13

Strict Standards: Non-static method JApplication::getMenu() should not be called statically, assuming $this from incompatible context in /home/tosha771/public_html/includes/application.php on line 536

pict0010

Селянський одяг. Центральна та Південна Київщина (нині придніпровські p-ни півдня Київської та Черкаської обл.). Перша ііол. XIX ст.
Крестьянская одежда. Центральная и Южная Киевщина (ны­не приднепровские р-ны юга Киевской и Черкасской обл.). Первая пол. XIX в.
Peasants’ costumes. Central and Southern Kiev Region (now southern dists. along the Dnieper, Kiev and Cherkassy Regs.). First half of the 19th c.

КОМПЛЕКС ЖІНОЧОГО ОДЯГУ: полотняна сорочка з плечовою уставкою, приши­тою по пітканню стану (вишивка червоною, норною та жовтою заполоччю; техніки настилування, гладі, вирізування); плахта-червонятка з «крилами»; фартух-запаска, зітканий плахтовою технікою; тканий пояс; очіпок та задрапована на ньому вибійчана (китаєва) хустка — пов'язка.

КОМПЛЕКС ЧОЛОВІЧОГО ОДЯГУ: тунікоподібна сорочка з вільними (без ман­жетів) рукавами; полотняні шаровари; тканий пояс; сіра сукняна свита з підрізними та призібраними бочками («з прохідкою»); висока хутряна шапка з сукняним верхом, надяг­нена на бриту голову із залишеним на маківці довгим чубом («оселедцем»); постоли.

Усі компоненти комплексів, крім жіночої хустки, виготовлені з матеріалів домашнього виробництва.

Одним із характерних елементів поясного жіночого вбрання Центральної та Південної Київщини була ПЛАХТА. На плахту йшло більше тканини, ніж на інші види незшитого поясного одягу (близько 4 м). Вовняні нитки для плахти селяни фарбували у велику гаму кольорів, а тканину для неї виготовляли із сировини вищої якості складною ткацькою тех­нікою. Іноді плахта додатково вишивалася шерстю або шовком. Плахту робили з двох по­лотнищ (гривок) завдовжки 1,5—2 м, які зшивалися приблизно наполовину або на дві третини, після чого згиналися вдвоє так, щоб нижня зшита частина охоплювала стан зза­ду, а незшиті полотнища («крила») звисали по боках, розкриваючи на спинці нижню ча­стину плахти. Щоб малюнок був однаковим на станку та на «крилах», його ткали до поло­вини на лице, а з половини — навиворіт. Крім повної плахти («з крилами»), побутувала і плахта-станок, або півплахта «без крил». Таку плахту частіше носили незаможні жінки. Особливого значення .надавали запасці, яку носили разом з плахтою. На свято вдягали ба­гату плахту, а спереду пов'язували важку, візерунчасту вовняну запаску.

Для чоловічого костюма даної місцевості майже до другої половини XIX ст. характер­ними були старовинні чоловічі штани — ШАРОВАРИ з короткими холошами та великою прямокутною низько вшитою вставкою. Широко побутували вони і на Поділлі, в степовій Україні та безпосередньо серед запорозького козацтва. За формою українські шаровари нагадували турецькі. Аналогічні штани були поширені також серед кавказьких народів та кримських татар.

Крім плетеного, на Київщині побутувало і різноманітне шкіряне взуття — не тільки повсякденні постоли, стягнуті із шматка шкіри, а й черевики, сап'янові та юхтові чоботи. Наявність різних видів шкіряного взуття свідчила про ступінь заможності селянина, а його висока ціна обумовлювала бережливе ставлення до цього елемента костюма. Тому часто до церкви, на весілля чи танці дівчата й хлопці йшли босоніж, несучи в руках чоботи.