pict0013

Селянський одяг. Південна Київщина (нині Корсунь-Шевченківський. Канівський, Черкаський p-ни Черкаської обл.). Се­редина XIX ст.
Крестьянская одежда. Южная Киевщина (ныне Корсунь- Шевченковский, Каневский, Черкасский р-ны Черкасской обл.). Середина XIX в.
Peasants’ costumes. Southern Kiev Region (now Korsun-Shev- chenkivsky, Kaniv, Cherkassy dists., Cherkassy Reg.). Mid- 19th c.

КОМПЛЕКС ЧОЛОВІЧОГО ОДЯГУ: полотняна тунікоподібна сорочка з широкими (без манжетів) рукавами, оздоблена нагрудною вишивкою; широкі полотняні штани; без­рукавка-катанка; домотканий пояс; солом'яний бриль; чоботи.

КОМПЛЕКС ЖІНОЧОГО ОДЯГУ: полотняна вишита сорочка; парчеві запаска й очі­пок; керсетка з купованої вовняної жакардової тканини, прикрашена вишивкою; спідни- ця-димка з вибійчаного домотканого полотна; прикраси — коралове намисто, ланцюжок із срібним хрестиком, сережки; червоні чоботи.

КОМПЛЕКС ДИТЯЧОГО ОДЯГУ: вишита полотняна сорочка з плечовими уставка­ми, пришитими по пітканню стану; вовняна плахта-червонятка спрощеної конструкції - без «крил»; на голові — пов'язка (задрапована на жорсткій основі хустка) та квіти.

У народному вбранні даного району поєднувалися різні за структурою, кольором і ма­люнком саморобні та куповані матеріали. Сировиною для саморобних матеріалів служили шкури тварин (з хутром і без хутра), вовна і рослинні волокна, з яких або відразу виго­товляли окремі види одягу (пояси і поясний одяг, жіночі головні убори), або спочатку тка­нини для них. Для виготовлення головних уборів користувалися також стеблами рослин. Поруч із саморобними побутували куповані матеріали місцевого виробництва і різно­манітні за якістю та кольором привізні: оксамит, парча, мереживо, стрічки, шнури, нитки, галуни. У XVIII—XIX ст. в Центральній та Південній Київщині з дорогих парчевих тканин виробляли святкові очіпки, запаски; плисом (оксамитом) оздоблювали верхній одяг, кер­сетки, спідниці. Парчеві й оксамитові тканини були дорогі, їх вартість іноді дорівнювала вартості майже всього майна селянського двору. Така висока ціна робила ці тканини ма­лодоступними для незаможних селян і обумовлювала продуманість у виборі матеріалів. Іноді елементи орнаменту привізних тканин творчо перероблялися і перекладалися народ­ними майстрами на вишивальну техніку або вибійку на саморобному полотні. Новоутво­рені орнаментальні мотиви органічно поєднувалися з традиційними малюнками, якими прикрашався селянський одяг. Дорогі куповані тканини майже до другої половини XIX ст. були матеріалом оздоблення селянського вбрання або використовувалися для виготовлення окремих елементів святкового комплексу. Вони оспівувалися в поетичній творчості, їх назви зберігають історію етнокультурних зв'язків українського народу.